Page 4 - Клітини

ознак старіння клітин є морфологічні й функціональні зміни мітохондрій.
Коли старіюча клітина виявляє значне ушкодження своєї ДНК, вона
продукує сигнали, що спонукають мітохондрії до утворення вільних
радикалів, які «змушують» клітину гинути або припинити процес поділу. Ще
однією з вікових змін клітини є збільшення кількості лізосом, їх руйнування
й вивільнення ферментів, що спричиняє пошкодження органел і мембрани.
Ознаками клітинного старіння є й накопичення в залишкових тільцях
пігменту старіння (ліпофусцину), зміна відповіді на дію чинників росту.
Генетичний апарат. З віком клітин змінюється структура хроматину,
зменшується транскрипційна активність еухроматину та швидкість реплікації
ДНК, втрачає ефективність система репарації ДНК.
У клітинах з віком проявляються не лише процеси старіння, а й
розвиваються процеси антистаріння. Їх перебіг забезпечують природні
генотипні (наприклад, системи репарації ДНК, система антиоксидантів,
система мікросомального окиснення чужорідних речовин) та фенотипні
(наприклад, підвищення інтенсивності гліколізу, поява багатоядерності й
поліплоїдії у клітинах, збільшення об'єму мітохондрій за умов зниження
їхнього числа, гіпертрофія апарату Гольджі) механізми.
Таким чином, навіть цей далеко не повний перелік вікових змін указує
на те, що старіння клітин є дуже складним процесом, що охоплює усі її
складові. Попри багаторічні ґрунтовні дослідження ще не з'ясовано причини
старіння. Існує ряд гіпотез клітинного старіння, серед яких: молекулярно-
генетичні гіпотези (вікові зміни є спадково запрограмованими), теломерна
гіпотеза (скорочення теломер після кожного подвоєння хромосом і втрата
здатності до поділу), гіпотеза вільних радикалів (причиною клітинного
старіння є шкідливі впливи вільних радикалів), гіпотеза виснаження
стовбурових клітин (уповільнюють свій поділ і не так часто перетворюються
на соматичні клітини), гіпотеза порушення білкового гомеостазу
(накопичення пошкоджених й змінених білків) та ін.
Отже, СТАРІННЯ КЛІТИН — це природний закономірний і
незворотний процес вікових змін будови й функцій клітин, що
спричиняє зниження їхніх адаптивних можливостей.

Смерть клітин може наставати як у нормі, так і в разі патології. Гинуть
клітини в ембріональному розвитку (під час формування тканин і органів) й у
дорослому організмі внаслідок старіння, в разі втрати функцій і під дією
шкідливих чинників. Розрізняють два види загибелі клітин: апоптоз і
некроз.
Апоптоз — генетично запрограмована загибель клітини, в якій провідну
роль виконують внутрішньоклітинні механізми. Цей вид загибелі клітин є
енергетично залежним й регульованим процесом. У разі апоптозу ядро й
цитоплазма діляться на кілька частин, не відбувається руйнування клітинної
мембрани, вміст клітин не потрапляє в позаклітинне середовище й не
спричиняє запалення. Особливе значення апоптоз має в ембріональному
розвитку, коли відбувається зміна ембріональних зачатків. Апоптоз також