Page 6 - Адаптація

Згідно із цим правилом усе живе здатне пристосовуватися до умов існування
(адаптивність), наслідком чого є певна сукупність пристосувань
(адаптованість). Вихідною закономірністю для правила адаптивності була

аксіома адаптованості, що її сформулював Ч. Дарвін: кожний вид адаптований
до певної, специфічної для нього, сукупності умов існування – екологічної ніші.
Правило екологічної індивідуальності: кожен вид специфічний за

екологічними можливостями адаптації, двох ідентичних видів не існує. Кожен
вид організмів у мінливому середовищі життя по-своєму адаптований. Навіть
види-двійники, які не різняться за морфологічними (та іншими) ознаками,
мають свої індивідуальні пристосування і є конкурентами, що займають дуже

близькі екологічні ніші .
Правило відносної незалежності адаптацій: висока адаптивність до
одного з екологічних чинників не дає такого самого ступеня пристосовуваності

до інших умов життя (навпаки, вона може обмежувати ці можливості через
фізіолого-морфологічні властивості організмів).
Правило двох рівнів адаптації: біосистеми адаптуються до умов

існування двома способами: шляхом функціональних адаптацій у межах
сталого рівня стабілізації системи та шляхом зміни цього загального рівня
стабілізації. Так, на рівні організмів розрізняють онтогенетичні (спрямовані на

підтримку гомеостазу впродовж індивідуального розвитку) і філогенетичні
(забезпечення адаптованості впродовж історичного розвитку) адаптації.
5.Властивості адаптації
Пристосованість, як жодна інша ознака живого, яскраво ілюструє один із

фундаментальних законів природи – закон єдності протилежностей. Так,
адаптації бувають загальними й спеціальними, онтогенетичними й

філогенетичними, генотиповими й фенотиповими, спадковими й неспадковими.
До найзагальніших властивостей усього різноманіття адаптації належать
індивідуальність, відносна доцільність і непостійність.
Індивідуальність. Процес адаптації, незважаючи на те, що відбувається

згідно із загальними закономірностями, завжди індивідуальний, оскільки
залежить від генотипу організмів, що визначає індивідуальність адаптацій
наступних рівнів організації життя.

Відносна доцільність. Будь-яка адаптація допомагає організмам вижити
лише за тих умов, за яких вона формувалася. Доказами відносного характеру
пристосованості слугують такі факти: захисні пристосування від одних ворогів

є неефективними від інших (наприклад, отруйних змій поїдають мангусти);
прояв інстинктів у тварин може не мати доцільності (наприклад, нічні метелики
летять на вогонь і гинуть); корисний за одних умов орган стає непотрібним і

навіть шкідливим в іншому середовищі (наприклад, перетинки на лапах у
гірських гусей).

6