Page 4 - Генетика
P. 4

рестриктази  розпізнають  тільки  відповідні  послідовності  нуклеотидів  і
                  розрізають ДНК у визначених місцях.
                        Наступним етапом молекулярно-генетичного аналізу є одержання копій
                  з  досліджуваних  фрагментів  ДНК.  Отримання  достатньої  кількості
                  фрагментів  ДНК  відбувається  шляхом  ампліфікації  ДНК  за  допомогою
                  полімеразної ланцюгової реакції. Копіюють видокремлені фрагменти ДНК за
                  допомогою спеціальних ферментів – полімераз. Копійовані фрагменти ДНК
                  за  допомогою  електрофорезу  на  гелі  розділяють  на  фракції.  Під  дією
                  електричного  поля  фрагменти  ДНК  рухаються  в  гелі  зі  швидкістю,  що
                  залежить  від  їх  довжини:  чим  вони  коротші,  тим  швидкість  більша.  У
                  результаті цього фрагменти ДНК через деякий час займають певне місце на
                  гелі  у  вигляді  окремих  смужок,  що  дає  змогу  оцінити  неповторність
                  структури ДНК.
                        Отже,  особливостями  організації  молекулярно-генетичних  методів
                  досліджень  є  використання  фрагментів  ДНК,  ферментів-рестриктаз  і
                  спеціальних  методів  для  отримання,  розмноження  й  вивчення  ділянок
                  ДНК.
                      Найпоширеніших молекулярно­ генетичних методів
                        Секвенування  генів  (від  лат.  sequentum  –  послідовність)  –  методи
                  встановлення послідовності нуклеотидів у молекулах ДНК. Сканування гелю
                  з нуклеотидами  лазерним променем,  дає змогу визначити різні нуклеотиди й
                  прочитати послідовність.
                        Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) – метод збільшення кількості
                  фрагментів ДНК у біологічному матеріалі. Метод широко використовують у
                  біологічній і медичній практиці для клонування генів, дослідження мутацій,
                  виділення  нових  генів,  створення  генетично  модіфікованих  організмів,
                  діагностики захворювань, ідентифікації малих кількостей ДНК, встановлення
                  батьківства тощо.
                        Генетичні маркери – специфічні нуклеотидні послідовності з відомою
                  первинною  структурою,  які  дають  змогу  ідентифікувати  аналізовану
                  нуклеїнову  кислоту.  Молекулярно-генетичними  маркерами  можуть  бути
                  білки  та  ділянки  ДНК  у  вигляді  генів  або  коротких  послідовностей
                  нуклеотидів.  На  сьогодні  генетичні  маркери  вже  застосовуються  в  таких
                  галузях  діяльності  людини,  як  криміналістика,  біотехнологія,  селекція,
                  антропологія,  генетична  інженерія,  медицина,  спорт  та  ін.  У  сільському
                  господарстві  SТР-аналіз  слугує  для  досліджень  варіабельності  геному  та
                  поліморфізму,  що  впливає  на  продуктивність  сортів,  у  медицині  існують
                  маркери спадкових  і  онкологічних  захворювань,  у  спорті  –  для  визначення
                  схильності  спортсменів  до  занять  певним  видом  спорту.  У  криміналістиці
                  широко застосовується метод «генетичних відбитків пальців».
                        Отже,  секвенування  генів,  полімеразна  ланцюгова  реакція,
                  застосування  генетичних  маркерів  допомагають  вивчати  процеси
                  життєдіяльності  на  молекулярному  рівні  організації  життя  й
                  застосовувати ці знання в різних галузях діяльності людини.

                     4.  Перший,  другий  і  третій  закони  Г.  Менделя  (моногібридне  та
                         дигібридне  схрещування)
                        Основні закономірності успадкування були відкриті Г. Менделем в 1865
                  році і опобліковані в роботі «Досліди над рослинами гібридами». Основою
   1   2   3   4   5   6   7   8   9