Page 6 - Обмін

споживають у їжу лемінгів тощо.
За такого типу живлення в рослин виникають певні захисні пристосування.

Найефективнішим «винаходом» для захисту є утворення найбільш поширених у
світі рослин полімерних сполук – целюлози та лігніну. Обидві речовини дуже
стійкі, міцні й для їх побудови не потрібно будь-яких
«дефіцитних» хімічних елементів. У деяких безхребетних є ферменти, які
розщеплюють ці речовини (наприклад, целюлаза), але в хребетних тварин вони
відсутні, і її засвоєння здійснюється переважно за допомогою симбіотичних
одноклітинних організмів. Найвідоміші приклади взаємовигідного

співіснування тварин і мікроорганізмів – різні жуйні тварини. Організми, які
живляться соками або виділеннями інших організмів і виконують при цьому
життєво важливі трофічні функції, називають симбіотрофами. Таких організмів
багато поміж мікроорганізмів.
У природі також натрапляємо на випадки співіснування організмів, за яких

один з організмів (паразит) певний час використовує іншого (хазяїна) як
джерело живлення та середовище існування. Такий тип живлення називають
паразитизмом. Паразити є поміж бактерій, одноклітинних еукаріотів, тварин
(плоскі, круглі та кільчасті черви, членистоногі, молюски), грибів (борошнисто-
росяні, трутовики, ріжки, сажки) і навіть квіткових рослин.
Відмінність паразитизму від хижацтва та інших форм взаємодії організмів
полягає в тому, що фізіологія паразита підпорядкована фізіології хазяїна, його

життєвий цикл неможливий без отримання від хазяїна необхідних для нього
ресурсів.
Сапрофагія – тип живлення органічними речовинами тіл мертвих організмів
або продуктів їхньої життєдіяльності. Такі органічні речовини часто називають
детритом, а організми, для яких він є об’єктом живлення, – детритофагами.

Відомо багато трупоїдних хребетних тварин – гієни, грифи, стерв’ятники,
ворони, деякі риби. У такий же спосіб можуть харчуватися і великі безхребетні.
Наприклад, жук-мертвоїд здатен удвох із самкою зако- пувати трупи мишей на
глибину до 20 см і там годувати ними своїх личинок. Найбільше різноманітних
детритофагів мешкає в ґрунті, завдяки чому з орга- нічних речовин, що
розкладаються, формується гумус. Значна частина детриту гниє та

розкладається в процесі живлення грибів і бактерій. Ці організми об’єднують в
особливу групу редуцентів, які завершують
розкладання органічних речовин, повертаючи до екосистеми Карбон у вигляді

неорганічних сполук, воду і мінеральні солі. Енергія, що надходить до
організму з навколишнього середовища, може запасатися в хімічних зв’язках
синтезованих сполук або ж витрачатися на різноманітні процеси
функціонування.