Page 4 - Регуляція
P. 4

початок,  швидкість  й  послідовність  процесів  синтезу  РНК  на  матриці  ДНК.
              Розміри  регуляторних  генів,  як  правило,  незначні  —  кілька  десятків  пар
              нуклеотидів, структурних — сотні й тисячі нуклеотидів.
                   За функціональним продуктом експресії виокремлюють білкові гени і
              РНК-гени. Білкові гени містять інформацію про первинну структуру білка, для
              біосинтезу  на  основі  цих  генів  утворюються  іРНК(або  матричні  мРНК).  РНК-
              гени кодують велику кількість різних видів РНК, які не піддаються трансляції.
              Це  транспортні  РНК  (тРНК),  рибосомні  РНК  (рРНК),  маленькі  ядерні  РНК
              (мяРНК), мікро-РНК (мкРНК).
                   За  активністю  розрізняють  конститутивні  й  неконститутивні  гени.
              Конститутивні гени — це гени, що є постійно активними, через те що білки, які
              ними  кодуються,  необхідні  для  постійної  клітинної  діяльності.  Ці  гени
              забезпечують синтез білків, ферментів і не потребують спеціальної регуляції. У
              багатоклітинних еукаріотів їх ще називають «генами домашнього господарства».
              Неконститутивні гени — це гени, які стають активними лише тоді, коли білок,
              який  вони  кодують,  потрібний  клітині.  Вони  регулюються  клітиною  або
              організмом і за участі кодованих білків забезпечують диференціацію клітин. Ці
              гени у клітинах еукаріотів називають «генами розкоші».
               Отже, гени — це не тільки ділянки ДНК, що містять певну інформацію, а й
                         система елементів, що забезпечує експресію цієї інформації.

                   4.  Значення регуляції активності генів для клітинї
                   РЕГУЛЯЦІЯ  АКТИВНОСТІ  ГЕНІВ  —  це  складна  сукупність
              молекулярних  механізмів,  завдяки  яким  клітини  можуть  збільшувати  або
              зменшувати  кількість  функціональних  продуктів  експресії  певних  генів  у
              відповідь  на  зміну  зовнішніх  умов.  Життя  будь-якої  клітини  визначається
              сукупністю  її  генів.  Завдяки  генам  здійснюється  будь-який  прояв  та  будь-які

              зміни життєдіяльності на впливи чинників середовища. Клітина живе в змінних
              умовах  середовища  і  має  реагувати  на  ці  впливи  змінами  своїх  біохімічних
              процесів. Існує навіть наука про такі механізми — епігенетика.
                   Епігенетика  —  наука,  що  вивчає  зміни  експресії  генів,  що  зумовлені
              механізмами,  не  пов'язаними  зі  змінами  послідовності  нуклеотидів  ДНК.  Такі
              зміни можуть залишатися видимими впродовж декількох клітинних поколінь або
              навіть  кількох  поколінь  живих  організмів.  Якщо  генетика  вивчає  процеси,  що
              ведуть  до  змін  у  генах  організмів,  то  епігенетика  досліджує  зміни  активності
              генів,  за  яких  структура  ДНК  залишається  незмінною.  Епігенетика  вивчає
              процеси,  що  активують  або  пригнічують  активність  генів  у  відповідь  на
              приймання їжі, фізичне навантаження, стрес тощо.
                   Найкращим  прикладом  епігенетичних  змін  для  еукаріотичних  клітин  є
              процес диференціації клітин (утворення різних клітин з початково ідентичних) .
              Одна запліднена яйцеклітина — зигота ділиться й диференціюється в різні види
              клітин, які наявні в живому організмі. Це здійснюється шляхом активації одних
              генів  та  пригнічення  інших,  а  гіпотеза,  що  пояснює  ці  зміни,  називається
              гіпотезою диференціальної активності генів.
   1   2   3   4   5